Я знаю, Господи, дойти
Ты мне велишь, и я дойду.
Вот только б не упасть в пути,
Держать равненье на звезду.
На ту, что довела волхвов,
Восточных мудрецов-царей…
Я за Тобой всегда готов
Идти без устали, скорей!
Скорей, чтоб просто не отстать,
Чтоб многим мог Тебя открыть!
Скорей чтоб за руку держать,
Чтоб верным не казаться…
Быть!..
Ещё, чтоб веру в нас нашёл,
Хочу, когда Ты вновь придёшь…
С Тобой, мой Бог, так хорошо,
А без Тебя всё в мире – ложь!
Я знаю, Господи, с Тобой
Сумею всё преодолеть.
Ты в сердце поселил любовь,
Дашь сил преодолеть и смерть!
Я знаю, Господи, дойти
Ты мне велишь, и я дойду!
С Тобой и на земном пути
И в мир иной я перейду!..
Леонтий Жидков,
Ульяновск, Россия
Родился и фактически, и духовно на Кавминводах (Россия, Ставрополье). Стихи пишу с юности, несколько раз участвовал в поэтических конкурсах и коллективных сборниках. В 2014 году вышел сборник стихов "Прикосновение"...
В настоящее время живу в Ульяновске, женат сорок один год назад, трое детей, четверо внуков. Несу служение в миссии "GIDEON International" c 1993 года и по сей день. e-mail автора:lezhid@yahoo.com
Прочитано 2100 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Век фарисейский - Людмила Солма *) Примечание:
Иллюстрацией - ЧУЖОЕ ФОТО - открытка из ИНЕРНЕТА
Авторства, к сожалению, пока не знаю...
